Автор: Mesua-ferrea
Пустий дім
Осінь, ніч, небом повзуть важкі хмари, які раз за разом посипають землю холодним дощем. Злий пронизливий вітер ганяє залишки листя пустими вулицями, невдоволено шкребе гіллям по вікнам, парканам, стінам, мов розлючений пес, метляє єдиним на всю вулицю ліхтарем. Тремтливе коло світла химерно грає рухливими тінями, періодично відвойовуючи у темряви частину паркану та чиїсь побиті іржею ворота. Вся інша вулиця потопає в мороку, крізь який де-не-де сором’язливо поблискують освітлені вікна будинків. Втім, значно більша частина вікон темна.
Під прикриттям ночі та мерзенної погоди попід дворами поспіхом пройшли дві людські постаті. Сутулі постави, темні штани, куртки з накинутими на голову капюшонами, руки в кишенях. Чоловіки зупинилися біля одного зарослого бур’янами подвір’я, швидко роззирнулися і вправно перестрибнули дерев’яний паркан, не помітивши, як над їх головами від вікна горища відділився силует пухнастої кішки, яка неспішною ходою пішла по краю даху за людьми.
Візитери прослизнули повз темні вікна, пусту собачу будку, обійшли дім та діставшись частини, яку не видно було з вулиці, зупинилися про щось перемовляючись. Прямо над їх головою, на конику даху, зупинилася й кішка. Ігноруючи холодний вітер з дощем, всілася, огорнула лапи хвостом та продовжила уважно спостерігати.
Пустий будинок скрипів, рипів й тяжко зітхав від шалених поривів вітру. Потріскував шифер, лопотів шматок брезенту на дверях горища, по металевих карнизах знову голосно заторохтів крижаний дощ. На фоні негоди дзвін розбитого скла пролунав майже непомітно. А за кілька хвилин, через невеличке вікно ванної кімнати у дім вже залазило двоє злодіїв.
–Ну от, бачиш, жодних проблем. Хіба що під дощ трохи потрапили. А ти все: «заговорений-заговорений», – зневажливо мовив хриплим голосом перший «гість» у старій куртці, потертих джинсах та забрьоханих глиною черевиках. Він недбало переступив скло, що друзками впало у ванну, обтрусився і, потерши неголене підборіддя, увімкнув невеличкий ліхтарик. Уважним поглядом окинув кімнату. –Так, що тут у нас цікавого…
–А я тобі кажу погана ідея була сюди лізти… – мовив другий, забираючись ногами вперед, обережно опускаючи гумові чоботи на бортик ванни, що стояла під вікном і, вигинаючись, останньою просовуючи голову крізь раму вікна. Його темне засалене волосся зачепилося за шматок скла і випростався злодій під тихий дзенькіт уламків, який прозвучав неймовірно жалібно. Наче скло комусь ображено скаржилося. Чоловік сплигнув з ванни і тут же нервово тріпнувся від гучного скрипу за спиною.